WAGGGS
Враження Костіної Марини від семінару в Швейцарії
[10.05.2013]

Враження Костіної Марини від семінару в Швейцарії

Скажу відверто: я досі не розумію, що це було.
Якось восени 2012 року на щотижневій скайп-конференції одеського осередка гайдів України Настя Чіркова запропонувала мені відвідати Швейцарію. Я ще щось пошуткувала, що хоч завтра.
Але й не гадала я, що все серйозно. Що то та сама Швейцарія з Альпами, та сама я – Костіна Марина. Ой не знала я тоді, що чекає на мене. Що поїду в далеченьке турне через всю Україну в Італію, а потім – в самісіньку Швейцарію. Зауважу, що раніше ніколи не була закордоном, тож коли мені дівчата Чіркови оголосили оптимальний маршрут до Шалє, я трішки не впала в кому.
Але все в порядку денному.
Після тривалих місячних підготовок, я все ж таки опинилася в потягу Одеса-Львів, а на наступний день - в літаку Львів-Бергамо. І вже за дві годинки була в італійському аеропорту. Ще через півгодинки – в міланському готелі. Відчуття було, певно, як в тої Аліси, що в Задзеркаллі.

Три дні в Мілані були присвячені подорожам по центру міста. Дуже переймалася, що не вистачить на щось грошей, тож з пристрастю економила кошти: прогулянки були виключно пішки, сувеніри та їжа майже не купувалися. Але це не завадило мені потрапити в, практично всі, найвизначніші місця Мілана. Тепер,крім того, що легко орієнтуюся в центрі славетного італійського міста, пишаюся, що на власні очі бачила площу Дуомо з Міланським собором, галерею Вітторіо Емануеле ІІ, площу дела Скала з пам’ятником Леонардо да Вінчі та театром «Ла Скала», фортецю Сфорца й музеї замку. В останній день перед подорожжю до Шалє, потрапила в музеї фортеці Сфорца. Як з’ясувалося, по п’ятницях після 14:00 вхід туди по безкоштовних квитках, тож щастю моєму не було кінця! Була вражена всім, що бачила. Тому й батарея телефона розрядилася бистріше звичайного. Але прямісенько в музеї мені дозволили його підзарядити. Мало того, що фотографувати там не забороняється, так ще й допомагають зарядити камеру. Побачила лицарські військові одежі, середньовічну зброю та єгипетські мумії людей й тварин, унікальні експонати музичних інструментів різних століть. В музеях я була десь чотири години. Більше не могла фізично. На щастя, жагу милуватися лицарскими латами й трупами мумій, було більш-менш задовільнено. Дуже хотілося їсти. По дорозі купила щось схоже на хот-дог. Такий там був соус несмачний – зводило вилиці ! І це щастя коштувало 6 євро! І привидівся мені тоді «Оселедець під шубою». Як, шановний читачу, захотілося у львівську столовку, де вона стоїть собі така.. за 1 євро.. Свіженька, ароматна й божественно смачна!.. В готелі проковтнула шматок піцци за 6.5 євро, а наступний день мене чекала тривала подорож до Шалє.

Щоб доїхати до Шалє, мені треба було робити 3 пересідки. Мілан-Бріг (електричка), Бріг-Фрутіген (електричка), Фрутіген-Адельбоден (автобус) й в Адельбодені мене мала чекати автівка, що й безпосередньо довозить у Всесвітній центр. Як було заплановано, так і сталося. В Адельбодені зустріла сіренька автівка з синіми літерами по боках «OurChalet». Привітна дівчинка на ім’я Петра та хлопець, котрий представився Майком, допомогли з багажем. Й за декілька хвилин я разом ще з двома дівчатами їхала до кінцевої зупинки моєї подорожі. Всі розмовляли вже не на італійській чи німецькій, а на англійській. Але я досі не могла збагнути, що коїться. Чи то справді я? Чи то справді Швейцарія? Тільки що ж була Одеса. Але реальність була така, що не було часу на роздуми. Треба було згадувати англійську. Терміново. Соу.. ай траїд ту зинк інінгліш. 

Петляючи гірськими дорогами, ми доїхали до невеличкого поселення на самій вершині гори з тою загадковою назвою «OurChalet». Зустрів Всесвітній центр нас дерев’яними домівками з витончиними крівлями й різними віконцями. Віяло затишком й добротою звідусіль. Гори – величезні й могутні – оточували всюди. Почав падати сніг. Він наче пробудив: так, я в горах, але, наче б то, не Карпати. Хм..Альпи... І здається, в самому їх серці. Душа співала!

Тим часом,наближався вечір. Перш за все, ми познайомилися з командою волонтерів, які займалися господарською частиною семінару та з приміщеннями домівок центру. Нас розселили по кімнатах. Моїми сусідками були дівчата з Швейцарії, Канади та Коста-Ріки. На початку семінару ми називала один одного саме по країнах, а не по іменах. Іноді було чутно: «Хай, Юкрейн!!». І я пишалася.

Перед відкриттям семінару нас навчили робити торбинки з газет й випалювати свої імена на прищіпках – креативний варіант бейджиків. Власноруч зроблені торбинки з іменами власників нам порадили залишити на веранді на випадок подарунків та таємних шанувальників.  Тож наприкінці семінару я знайшла мільйони повідомлень й подарунків зі всього світу! Тільки уявіть!
День завершився екскурсією по Шалє. По-перше, для того, щоб ми припинили почуватися гостями. По-друге, це була унікальна можливість послухати як ХеленСторроу – засновниця першого в світі гайдівського центру – втілювала в життя свою ідею в далекому 1932-м, й як Шалє став таким, яким ми його побачили. Емма, волонтер з Британії, розповіла всі таємнички домівок Шалє та цікаві історичні факти про їх заснування. Але таємнички хай залишаться таємничками. Бажаю вам побачити й почути їх на власні очі!
По приїзді всіх, нас відразу поділили на патрулі. В мій увійшли дівчата з таких країн: Данія, Лесото, Канада, Непал. При обговоренні назви та лозунгу зійшлися на «GreenAngels» та «Gogreen!» відповідно.

Наступний день почався церемонією відкриття 8thHelenStorrowSeminar 2013. Всіх учасників привітали з початком семінару та подарували значки «OurChalet». Цього дня було окреслено цілі та задачі зустрічі, запропоновано висловити очікування всім учасників семінару. Всі приглядалися один до одного, знайомилися.
В загалі, навчальна частина семінару складалася з двох основних блоків: лідерство та екологія.
Лідерство досліджувалося з різних сторін: лідерство в ВАГГГС, типи лідерства взагалі й розуміння цього явища, персональний розвиток лідера, специфіка командної роботи. До кожної окремо взятої теми малися практичні завдання. На щастя, наприкінці семінару нам видали флешки, де є всі необхідні матеріали з семінару. Тож, якщо буде цікаво – звертайтеся.

До речі, запам’ятався момент. В одному з активітетів було завдання для патрулів доторкнутися до стелі без допомоги жодних предметів. Це завдання мало на меті звернути увагу на потужність можливостей команди в досягненні цілей. Мене, як саму маленьку по габаритах, підняли на руках всі члени могопатруля до тої дерев’яної стелі Шалє. Фото цього акробатичного трюку й досі красується на офіційному сайті OurChalet.
Екологічні проблеми вивчалися паралельно з лідерством. Ми розповідали про найактуальніші з них в наших країнах. Зійшлися на тому, що в цілому, проблеми дуже й дужі схожі, бо у нас все ж таки одна на всіх планета, а політичні кордони – дуже умовна річ. Особливо, коли справа йде про довкілля. Також, ділилися цікавими методами економії природних ресурсів, ідеями щодо поліпшення стану довкілля. До речі, на протязі семінару вівся облік витраченої води учасницями та кількість сміття. Це цікавий момент, що наочно демонструє, що ми можемо контролювати ці процеси. Головнегасло семінару було: «Reuse! Reduce! Recycle!» Що приблизно має наступний сенс: повторно використовуй речі, щоб не купувати нові – це економить ресурси, з яких вони зроблені; зменшуй використання всіх доступних тобі ресурсів; дбай про переробкута утилізацію речей!».

Останнім та найважливішим пунктом семінару було домашнє завдання. А саме – проект. Порадившись з дівчатами в Одесі, було створено наш, український проект. Він має на меті ознайомити дітей шкільного віку з природою, з особливостями функціонування довкілля й пояснити роль кожної дитини в його формування. Заплановано провести заходи влітку – період канікул у школярів, й в той самий час, період наймагічнішої краси природи. Діти – наша надія на майбутнє, тож, вважаємо, з них потрібно починати міняти світ. Залучайся! Хочеш змінити світ? Почни з нами!

Загалом, структура семінару вразила чіткістю. Ні хвилинки не було витрачено. Це дуже важливе для мене спостерігання. Вважаю за необхідне врахувати цей момент у всіх заходах, де буду організатором.

До речі, нас годували 5 разів на день. Кожного дня був один кофібрейкприсвячений їжі, що дівчата привезлизі своїх країн. Найтяжче в мене пішла азіатська їжа. В них крайнощі: або сильно перчене, або солодке – аж геть.
Кінець семінару стався для мене раптово. До всіх звикла. Тож не змогла нічого говорити на церемонії закриття – ридала як бєлуга.

Наступного дня мене чекав переїзд до Мілану. Так трапилось, що я запізнилась на 1 хвилинку на електричку до Бріга. В мене дещо паніка почала з’являтися, але дівчата, що їхали зі мною до Фрутігена, допомогли мені купити квитки до Мілана через Шпіц та Домодоссолу. Ці міста я не знала. Особливо – друге. До останньої хвилини не розуміла, де та Домодоссола, в якій країні – в Італії чи в Швейцарії. Тож тільки МТС мені й повідомив, що я в Італії. Стало зручніше якось. Більш того, саме в Домодоссолі мені вказали працівники неправильну колію й моя електричка поїхала без мене – перелякалася страшенно. Але все обійшлося. Сіла на іншу з тим же квитком.

Доїхала до Мілану. Ще два дні в майже рідному готелі. А там Бергамо, літак й місто Лева.
До речі, як мені пощастило у Львові. Я після Італії та Швейцарії забула годинник перевести. Тож я собі думала, що я на годину раніше до потяга прийшла. Ще здивувалася: «Нічого собі! Як рано потяг подали. Пощастило, не буду блукати вокзалом збагажем!» Аж ось, не встигла залізти з тими валізами, як він вже й поїхав. Так би ще додалось би пригод на мою стомлену транспортом душу.
Нарешті, зранку наступного дня я була в Одесі. Щаслива й замріяна!..
На роботі «літала»: мені здавалося дивним, що всі розмовляють зрозумілою мені мовою. А ще з’явилося відчуття, що я гість в нашій країні: такі добрі, такі красиві душею дівчата в Шалє були, завжди готові допомогти, й зовсім інші люди були на роботі – дратівливі й напружені. Але я була сповнена мріями та ідеями як змінювати світ!

Дуже хочу публічно зізнатися в любові дівчатам Чірковим. Вони не знають, але я їх вважаю святими. Величезне дякую Марії Макодзебі та Юлі Притиск -нашим київським подругам, що завжди приходять на допомогу. Блукаючи вулочками Києва, після відвідування посольства Швейцарії, мені спало на думку, що саме час смакувати єдністю. Ви чудові!
Щиро дякую всім, хто мене підтримував. Бажаю кожному хоч раз відвідати «Наше Шалє» та доторкнутися до тамошньої стелі!
Фото можна переглянути тут.